Історія

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

Тривалий час питання давності того чи іншого виду спорту у Закарпатті не мало однозначної відповіді. Кожна з версій щодо їх виникнення, безумовно є оригінальною. Проте нас цікавить історія зародження й розвитку в краї футбольного життя. Так, після появи в Ужгороді "копаного м'яча" і ознайомлення з ним гімназійної молоді, дітей міської знаті та землевласників, гра надовго завоювала прихильність населення і за досить короткий період стала спортом №1 у Закарпатті.
Щодня, прямуючи на роботу, тисячі ужгородців, заклопотані власними справами, не задумуються, в якому чудовому місті вони живуть. Адже кожна вулиця має своє історичне минуле. Не всім відомо, що між теперішніми школами № 10 та № 11 владою було безкоштовно виділено 7 гектарів землі під "спортивний майданчик".
А розпочалося все з того, що1893 р. у м.Будапешті серед викладачів гімнастики середніх шкіл Угорщини проведено семінар, метою якого було ознайомлення з м'ячевими іграми, у тому числі з англійським копаним м'ячем. На ньому були присутні і викладачі ужгородської, мукачівської та берегівської гімназій. Проте, в останніх двох навчальних закладах, футбол так і не був включений у шкільну програму. А от в Ужгороді він здобув визнання, хоча й не відразу. Іштван Медрецький, згуртувавши навколо себе Ференца Шюргере, Іштвана Лаудона, Матяша Ролейзека, розробив відповідну програму навчання. Заняття почали проводити на площі "Фізеш" (Вербова). Ця місцина стала улюбленим місцем ужгородців, а невідомий до цього часу "англійський шкіряний м'яч" зумів завоювати серця закарпатців. Оскільки територія на той час була надзвичайно зарослою верболозами, то й дістала назву "Вербова". Тут були проведені перші тренування, шкільні спортивні свята та товариські ігри. Саме 1893 р. слід вважати роком народження закарпатського футболу, хоча пройде ще довгих вісім років, поки він здобуде визнання.
Тренування та ігри проводилися лише влітку, а коли студенти поверталися в Будапешт, футбольне життя завмирало, або підтримувалося школярами, що мали саморобні (з ганчірки) м'ячі. До речі, один м'яч коштував 7 корун (стільки як центнер високоякісної пшениці або 2 центнери кукурудзи). Ось чому, з часу появи футбольного м'яча в Ужгороді і до першої публічної гри пройшло сім років. Усе робили студенти. Проте стара площа на Вербовій не відповідала вимогам, тому вирішено побудувати новий стадіон. Незважаючи на те, що міська влада не виділяла для цього кошти, студенти та гімназисти самі провели всі необхідні роботи.
15 серпня 1901 р. в Ужгороді відбулась перша офіційна товариська зустріч на збудованій молоддю футбольній площі (нині стадіон "Спартак") з командою будапештського атлетичного клубу (БАК), який закінчився з рахунком 3:0 (до речі, перші ігри проходили без сітки на воротах). Ось таким був склад ужгородської команди: Бейла Найман - воротар №1, Тиводар Гулович - №2, Сілард Чюрош - №3, Кальман Ланер - №4 (всі захисники), Шандор Майзельс - №5, Міхаль Корпідес - №6, Кальман Бартош - №7 (півзахисники), Дєрдь Патаї - №8, Дюла Майзельс - №9, Мітельман - №10, Ференц Чюрош - №11(напад). На нього прийшли подивитися більше 1000 чол. (в Ужгороді на той час проживало 14 тис. чол.). Матч, який закінчився з рахунком 0:3, відсудив ужгородський арбітр Юго Майзельс. 29 серпня 1901 р. ужгородці розгромили збірну команду Кошице - Пряшів - 4:1, а 16 серпня 1902 р. міста Кішварда - 5:0.
Уже через рік у Собранцях, а потім у Берегові, Мукачеві і Виноградові з'явились власні футбольні команди, а влітку 1902 р. було зорганізовано "Товариство ужгородських футболістів", головою якого став адвокат Шандор Тіхлер, секретарем - викладач гімназії Тиводар Гулович, а капітаном - викладач гімназії Ференц Чюрош. Новостворена команда у 1902-1905 рр. успішно провела декілька товариських матчів з командами міст Кошице, Пряшів, Кішварда і Дебрецен. Проте це все-одно був лише початок до масовості, адже футбол носив розважальний характер та й був привілеєм лише заможних верств населення.
Другим його відродженням вважають 1910 р., коли у новоствореному УАК (Ужгородський атлетичний клуб) було організовано футбольну секцію. Їх перша товаристська зустріч відбулася у Шатораляуйгель (ужгородці програли - 2:3). Склад УАК був таким: Курак - Іжак, Борош - Кочіш, Ап'ярі, Фенцик - Готліб, Сатала, Ліпот, Феєр, Герман Феєр та Арваї. Команда брала участь і в розіграші чемпіонату Північної та Північно-Східної Угорщини. А у 1914 р. у чемпіонаті свого округу виграла від команди НАК (Нодьвародський атлетичний клуб, нині Румунія) і здобула право участі у фіналі першості тодішньої Угорщини. Проте, через початок Першої світової війни, він так і не відбувся. Незважаючи навіть на військові дії, у 1917-1919 рр., було зіграно декілька товариських матчів, у найважливішому з яких - із збірною Будапешта - ужгородці поступилися з рахунком 1:2.
З 1919 р. футбольні команди почали уже створюватися при спортивних товариствах, хоча чимала кількість закарпатців грала у цей період ще й у багатьох угорських, австрійських та чехословацьких командах і досягла при цьому значних результатів. З часом почали виникати спортивні клуби, що об'єднували представників окремої соціальної групи. Така політика заохочувалася, адже сприяла прагненню заможних верств зайняти у спортивному русі провідну роль. Проте такий стан речей не завадив створенню футбольних команд при національних осередках, політичних партіях чи релігійних організаціях. Так, соціал-демократи утворили гімнастичні товариства РТЄ (Робітничі Тіловиховні Єднання); аграрна партія - сільські кінні їзди; народна соціалістична партія підтримувала чеський "Сокіл", чехословацька християнська партія та автономна землеробська партія створювали спортивні гуртки "Орел", а єврейська сіоністська партія згуртувала своїх членів в "Хакоах" та "Маккабі". Шкільну молодь залучали в український "Пласт", російський "Скавт", чеський "Скаутинг", угорський "Черкес", єврейський "Кадімах" і т. ін. Подібним чином були утворені клуби УАЦ, УКІШЕ, УТЕ, УТК, які були переважно угорськими.
Станом на 15 січня 1919 р. на території Підкарпатської Русі існували дві футбольні команди в Ужгороді: УАК (Ужгородський атлетичний клуб) і УГК (Ужгородський гімнастичний клуб). Проте у місцях дислокації військових частин виникали спортивні організації (футбольні команди), що називалися гарнізонними одинадцятками та ЧсСК. Такі команди були у Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Рахові, Перечині тощо. Проте через відсутність будь-яких юридичних статутів, більшість із них існували дуже короткий час.
Новостворені футбольні команди Чехословаччини, у т.ч. у Закарпатті були розділені на т.зв. футбольні жупи. У Закарпатті, згідно з вказівкою Чехословацької футбольної асоціації, у 1920 р. сформувалися дві жупи - слов'янська (об'єднувала футболістів та й команди чеської і словацької національностей) та закарпатська (Карпатолйої Лобдоруго Керулет ) (угорської національності). Вони працювали самостійно. Проте через регулювання членства у жупах суворими адміністративними фінансовими повинностями до 1925 р. у Закарпатті не було зареєстровано жодного футбольного клубу. А більше шести років було треба чекати на створення першого спортивного клубу "Русь" (Ужгород).
Весною 1919 р. в Ужгороді була створена перше Ужгородське робітниче тілогартуюче товариство (УРТТ), яке на протязі двох десятиліть (1921-1941 рр.) займала провідне місце у спортивному житті Закарпаття. Воно не один раз ставало чемпіоном краю, а у 1933 р. стало чемпіоном Словаччини серед угорських команд. Саме команда УРТТ була першовідкривачем успіхів. Після неї подібними успіхами можуть похвалитися хіба що команди "Спартакус" (утворена в 1929 р. в Паланку) та "БРСТ" (Берегівське робітниче спортивне товариство - утворена 1930 р.). Крім цього футбольні команди були створені ще й в Ужгороді, Перечині, Великому Березному, Мукачеві, Берегові, Хусті, Сваляві. Проте у федерацію футболу їх не прийняли, позаяк виступали непланомірно, вони не були зареєстровані та й не мали постійного списку гравців і не завжди їздили на ігри із-за поганого фінансування. Через це прагнули утворити власний чемпіонат робітничих команд, проте відомостей про нього в архівах краю немає.
Повернемось до команди УРТТ. Ідея його створення належить Герману Феєру, який разом зі своїми однодумцями Йосипом Гаті та Мором Браунфельдом скликали установчі збори і одноголосно утворили товариство УМТЕ-УРТТ. Головою став друкар Ференц Швінгула, його заступниками - лікар Мор Мандель, робітник Мор Розембаум, муляр Янош Гулайчик. Головним секретарем - Германа Феєра, який очолив футбольну секцію (крім цього тут були ще створені секції боксу та боротьби). Контролером - столяр Іштван Бегун, який з 1927 р. був головою та меценатом товариства.
У перший же рік свого існування команда УРТТ здобула звання першого чемпіона Закарпаття серед угорських команд. У 1922 р., крім основного складу, товариство мало дублерів, кілька юнацьких та дитячих команд. Саме у цій команді розпочав футбольну кар'єру Федір Куруц.
За більш як двадцятирічний період свого існування команда виборола чимало досягнень. До найвагоміших належать: три титули чемпіонів Закарпаття серед місцевих угорських команд (1921, 1932 та 1933 рр.); у 1932 р. вийшли у фінал першості Словаччини серед угорських команд, а у наступному році вибороли звання кращої угорської команди Закарпаття та Словаччини. У 1933 р. відбувся фінал за звання абсолютного чемпіона Словаччини і вперше у фінал потрапили дві ужгородські команди - СК "Русь" і "УРТТ". Усе вирішував третій поєдинок (підсумок перших двох - 3:2 та 0:1), який і закінчився перемогою СК "Русь" - 3:2. Срібний призер команда УРТТ існувала й надалі, але вагомих результатів вже не досягала. Слід назвати читачеві імена тих, хто доклав чимало зусиль для розвитку футболу у нашому краї у 20-их рр. ХХ ст. Це Й.Бенеш, С.Бублак, О.Бурич, О.Гільперт, Я.Гімлей, Й.Качан, С.Костик, В.Котона, Ф.Куруц, Ш.Плетенік, Й.Ріхтер, І.Рот, Й.Руяк, П.Сітар, З.Фюрес, А.Шеффер, О.Шірохман, та ін.
Естафету підхопила СК "Русь" з Ужгорода. Спортивний клуб було засновано 15 серпня 1925 р., а на зборах обрано перший склад функціонерів: голова - Ілля Гаджега, заступник - Едмунд Бачинський, секретар і керівник футбольної секції - Августин Лавришин та ін. Кольори клубу були визнані зелено-червоні, емблема - зліва - синьо-жовті смуги(офіційний герб краю), справа - червоний ведмідь. Хоча клуб і засновано у 1925 р., проте сама футбольна секція почала діяти тільки весною 1926 р. Це рішення було прийнято 21 березня. ЇЇ керівником обрано А.Лавришина. Членами секції стали: Йосиф Ройкович, Сергій Єфремов, Олександр Микита та Андрій Марко.
Починати доводилось все з нуля. Не було ні гравців, ні фінансів, ні футбольного поля, ні форми. Та завдяки енергії керівника до клубу СК "Русь" перейшло багато талановитих футболістів, які перед цим грали в УАК: Андрій Бачо, Йосиф Криж, Степан Комар, Йосиф Хома, Гедеон Пастор, Василь Беллас, Карл Папп, Андрій Марко, Титус Іванчо, Федір Хома та ін. Прийшли в команду студенти університету Іван Бачинський, Адальберт Гелетка, Андрій Рудловчак, палітурник Юрій Куберка, службовець Іван Гаргай. Була утворена й команда дублерів, до якої входили учні місцевої чоловічої вчительської семінарії та української гімназії: Михайло Шкіряк, Олекса Бокшай, Федір Куруц, Микола Шандор, Ференц Матей, Іван Повшик, брати Романи (Володимир та Андрій), Василь Федик, Микола Матяш, Іван Товт та ін. Згодом до них приєдналися електрик Володимир Лімонов, службовці Василь Ковач, Еміл Мельник, вчитель Юрій Русинко та Отто Шерек.
За досить короткий час були вирішені всі проблеми, які стояли перед командою СК "Русь": на зібрані між членами кошти вдалося купити два повні комплекти спортивної форми для першої та другої команди, придбали чотири футбольні м'ячі. Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рр. на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 р. футбольна команда "Русь" грала на своєму власному стадіоні, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Дебют футбольної команди відбувся 4 червня 1926 р. на стадіоні ЧсСК. Цей товариський матч, проведений з господарем стадіону ЧсСК (Ужгород) і завершився програшем дебютантів - 0:2. Ужгородці грали таким складом: А.Гелетка, І.Гаргай, Т.Іванчо, С.Комар, А.Марко, В.Беллас, К. Папп, Ф.Хома, Й Криж, Г.Пастор та Й. Хома.
У другій половині 1926 р. СК"Русь" провела ще кілька товариських матчів. 8 липня четвірка футболістів СК "Русь" у складі збірної "слов'янської" футбольної команди Ужгорода виграли від збірної команди Північносхідної Угорщини (Дебрецен). А під час товариської зустрічі із збірною командою Кошиць, збірна Ужгорода здобула перемогу - 3:1. У 1927 -1928 рр. СК "Русь" зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у т. ч. й двох "міжнародних", які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 р. у Львові, суперником якого була місцева команда СК "Україна". Результат обох матчів - 3:3. Бере СК "Русь" участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 р. вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930 -1932 рр. СК "Русь" знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини. А етапним для неї можна назвати 1933 рік. Учетверте підряд вона виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та СК "Русь" Ужгород. Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК (Братислава) 3:2 та 0:0, із ШК (Жиліна) 1:3 та 4:0, СК "Русь" набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.
1933 рік став знаменним і для УРТТ. Після завоювання чемпіонського титулу Підкарпатської Русі, команда стала чемпіоном Словаччини серед угорських спортивних клубів. Подібного ще не було: дві ужгородські команди змагаються між собою за звання абсолютного чемпіона Словаччини. Перші дві зустрічі закінчилися з рахунком - 1:0 та 2:3. Все вирішив третій вирішальний матч, де перемогла команда СК "Русь" з рахунком 3:2. Ця перемога дала їй можливість брати участь у фінальних іграх аматорського чемпіонату ЧСР. Згідно жеребкування, свій перший матч команда провела з ДФК (Прага) (Дойче фуссбалл клуб) і програла його і в гостях, і вдома.
У 1934 р. було реорганізовано усю систему загальнодержавного розіграшу, тобто чемпіонату ЧСР. Із кращих футбольних команд створювалися т.зв. "дивізії", яких було п'ять: середньо чеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська, дивізія німецького союзу. Як бачимо, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи - Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві сильніші слов'янські команди (СК "Русь" та ЧсСК з Ужгорода) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розиграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТЦ (Берегово).
У першому розиграші східнословацької-підкарпатської дивізії СК "Русь" виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками СК "Русь" були футболісти ЧсСК (Братислава). Незважаючи на те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі рефері поєдинку з першої хвилини зустрічі давив на ужгородську команду: всіма можливими і неможливими способами намагався "врятувати" братиславців. І тільки після того, як братиславець Костка, реалізувавши пенальті у ворота Олекси Бокшая (приніс своїй команді перемогу з рахунком 3:1) пролунав фінальний свисток. Проте набрані очки (2:2) і співвідношення забитих і пропущених м'ячів (4:4) вимагали проведення вирішальної гри на нейтральному полі. Третя гра закінчилась з рахунком 0:2 і позбавила СК "Русь" звання чемпіона Словаччини.
У другому розіграші східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-1936 рр. СК "Русь" виборола перше місце у своїй групі, і право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. Результати ігор: СК "Русь" (Ужгород) - 23 очки; ЧсСК (Кошіце) - 20 ; КАЦ (Кошіце) - 18 ; МШЕ (Мукачево) - 13 ; ЧсСК (Ужгород) - 11 ; АК Спішська Нова Весь - 10 ; БФТЦ (Берегово) - 5 та "Тереквеш " (Кошіце) - 5 очок.
За звання чемпіона Словаччини 1936 р. ужгородці боролися з командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та й вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися у Чехословацькій державній лізі. Саме в 1936 р. футболісти СК "Русь" стали відомі всій футбольній Чехословаччині як "літаюча команда вчителів". До того ж команда мабуть вперше у світі сьала регулярно літати на матчі.
У відбіркових іграх нашими суперниками були "Вікторія " Жіжков (Прага) , СК " Градець-Кралове ", СК "Батя " (Злін) та німецька СК Меріш-Шенберга (Шумперк). Результати матчів такі:
СК "Русь " - СК "Меріш Шенберг " - 6 :2
СК "Русь " - "Вікторія " Жіжков - 1 :2
СК "Русь " - "Батя " (Злін) - 4 :1
СК "Русь " - СК "Градець-Кралове " - 1 :0.
СК "Меріш Шенберг " - СК "Русь " - 2 :6.
"Вікторія " Жіжков - СК "Русь " - 3 :2.
"Батя " (Злін) - СК "Русь " - 2 :2.
СК "Градець-Кралове " - СК "Русь " - 1 :1.
А підсумкова таблиця виглядала так:

M	Команда	I	В	Н	П	М'ячі	O
1	" Вікторія " Жіжков	8	7	1	0	19-7	15
2	СК " Русь " (Ужгород)	8	4	2	2	23-13	13
3	СК " Батя " (Злін)	8	3	3	2	26-14	9
4	СК " Меріш Шенберг "	8	2	0	6	17-29	4
5	СК " Градець-Кралове "	8	1	1	6	7-29	3

У відбіркових матчах брали участь капітан команди Й.Криж, Ф.Куруц, В.Кобзар, Ю.Крайняк, М.Суковський та А.Бендас (8 разів) ; Е.Іванчо, В.Ковач, В.Радик та І.Товт (7 разів) ; О.Бокшай (5 разів) ; В.Федак (3 рази) ; П.Криж (2 рази) ; Й.Махата, Ю.Палінчак, І.Спевар та М.Шкіряк (1 раз).
Проте за вагомими успіхами перемог СК "Русь" стояла копітка праця його керівництва, яке в свою чергу мало ряд невирішених проблем: матеріальних, фінансових, господарських та ін. Потрібно було криту стоячу трибуну, збільшення кількості сидячих місць для належного розміщення публіки, поліпшити господарські справи клубу. Керівництво звернулося до крайового уряду та міських адміністративних властей за фінансовою допомогою клубові. Просили 30 тис. крон, а крайовий уряд виділив тільки 10 тис. Це була перша і єдина допомога, яку державні мужі надали закарпатському спортивному рухові. Забігаючи наперед можу сказати, що подібне фінансове становище було і в час угорської окупації Закарпаття. Керівництво клубу 2-3 місяці просило матеріальної допомоги. Футбольне поле, трибуни, огорожа потребували капітального ремонту, не було грошей на виїзні матчі, закупівлю спортивного інвентаря та форми. Команда існувала лише завдяки опіці окремих людей. Так, зокрема, голова клубу Василь Грабар віддавав свою заробітну плату команді з тим, щоб вона могла брати участь у виїзних матчах.
Футболісти СК "Русь" - аматори (в широкому розумінні цього слова). Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери (резерв), незалежно від своїх професій два рази на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування , а в суботу та неділю - грали у товаристських чи календарних матчах. Уже у кінці 1936 - початку 1937 рр. В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чол. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товаристські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Мигалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та ін. Після вибуття з держаної ліги СК " Русь " знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Усе довелося починати спочатку. Змагалися між собою : КАЦ та ЧсСК (Кошіце), МШЕ (Мукачево), АК (Списька Нова Вес), БФТЦ (Берегово), ЧсСК та УАК (Ужгород).
Склад СК " Русі " перед початком нового сезону був таким : воротарі - О.Бокшай та В.Шашовець; захисники - Ю.Палінчак, В.Радик, П.Криж, Ф.Куруй; півзахисники - А.Бендак, Ш.Карман, Е.Іванчо, Ю.Хома; нападаючі - В.Ковач, В.Кобзар, Ю.Крайняк, Ц.Чаччіков, Г.Мозер, Г.Бідмон, Й.Криж (капітан команди), А.Копчай та С.Суковський. Перша осіння 1937 р. гра відбулася Мукачеві з МШЕ, у якій здобули перемогу ужгородців - 5:2, проте у зустрічі з ЧсСК (Кошице) отримали поразку - 1:4. А шанси на перше місце та вихід у фінал Словаччини у СК " Русь " втратила 10 квітня 1938 р. у матчі аутсайдером розіграшу Ужгородським УАК - 2 :3. Серед команд Весною 1939 р. команди МШЕ (Паланок), "Турул" (Паланок), ЧШЕ (Чоп) та СК "Русь", УАК, УМТЕ та УКМШЦ (всі з Ужгорода) беруть участь у розіграші Верховинського кубка (згідно вказівки східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Перемогу здобула СК "Русь" (Ужгород), а МШЕ (Мукачево) та УАК (Ужгород) відповідно друге і третє місця. Унаслідок цього команда СК " Русь " була допущена до розиграшу другої групи (НБ-ІІ) першості Угорщини. Остання і під час окупації краю гідно репрезентувала Закарпаття на чемпіонаті Угорщини по другій групі, і, як правило, займала місце у першій десятці турнірної таблиці
За 20-річну свою історію (1925-1945 рр.) команда СК "Русь" зіграла 36 міжнародних ігор (неповні дані), з яких 21 - з угорськими , 7 - румунськими, 5 - польськими і 3 - чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 р. по 29 червня 1945 р. вони виграли 11, у нічию зіграли - 6, а програли - 19. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів - 84:92. 26 разів приймали вони закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.
Крім названих команд у різні часи участь в розиграші першості краю брали: СК "Бескид" (Севлюш-Виноградове, 1932, 1938), СК "Духнович" (Мукачеве, 1926-1936), СК "Русь" (Хуст, 1934-1938). Ці команди брали участь у чемпіонаті Підкарпатської футбольної жупи. Крім згаданих членами жупи були: ЧсСК та фінансовий СК (Ужгород), СК "Уніон" (Свалява), СК "Залізничник" (Ужгород), СК "Слован" (Мукачеве), СК "Королеве над Тисою", СК "Тячів", СК "Солотвино", СК "Уніон" (Берегове). Подібна система була і в угорській футбольній жупі. Тут брали участь команди: УАК, УТК, УРТТ, УШЦ, "Колнінг" ШЦ (Ужгород), МШЕ (Мукачево), "Спартакус" (Паланки), ШЕ (Чоп), ШЕ Тісауйлак (Вилок), АК (Королево), ХШЕ (Хуст), ШЕ (Тячів), АБТЕ (Солотвино), БФТЦ, БМШЕ (Берегово). Команди поділялися на дві зони (західну і східну) і проводили між собою календарні змагання у два кола. Команди-переможниці обох зон у фінальних змаганнях виявляли чемпіона Закарпаття.
Через те, що протягом 1901-1918 рр. на території Підкарпатської Русі були всього дві футбольні команди (УАК та УКШЕ, Ужгород), тому першість не проводили. Перший чемпіонат краю серед слов'янських та угорських футбольних команд відбувся у 1921 р. Його чемпіонами стали відповідно ЧсСК (Ужгород) та УМТЕ (Ужгород). Першість Закарпаття у 1921- 1938 рр. вигравали: ЧсСК (Ужгород) - 8 разів, СК "Русь" (Ужгород) - 6, СК "Слов'янин" (Мукачеве) та СК "Русь" (Хуст) - по 2 рази. Серед угорських команд: УТК (Ужгород) - 6, УАК, УМТЕ (Ужгород) та МШЕ (Мукачеве) - по 3, "Спартакус" (Паланки), ХШЕ (Хуст) та КШЦ (Королівські Хлумці, нині Словаччина) - по 1 разу. Між 1921- 1938 рр. 18 разів проводились чемпіонати краю, з яких 17 за національним принципом (слов'янські та угорські команди окремо проводили свої розіграші і виявляли своїх чемпіонів) і тільки один раз, у 1926 році, під назвою "ліги" був проведений спільний розиграш, в якому брали участь країні футбольні команди слов'янських та угорської національностей. Єдиним таким "абсолютним" чемпіоном краю була ужгородська футбольна команда УТК.
Кращою футбольною командою Закарпаття в ЧСР була "Русь" (Ужгород), яка, крім шестиразового крайового чемпіонського звання, мала також 6 перемог у чемпіонатах Східної Словаччини (1929-1934 рр.), п'ять разів була фіналістом (1929, 1930, 1931, 1932 та 1934 рр.) і двічі - абсолютним чемпіоном усієї Словаччини. Це єдина футбольна команда Закарпаття, яка в сезоні 1936-1937 рр. була членом чехословацької державної ліги. Кінець 1938 р. вніс повний безлад у до того ж ще й несформований чемпіонат краю. Протягом 15-18 березня 1939 р. гортіївські війська окупували територію Закарпаття почалося закриття багатьох культурно-національних установ, організацій, у т.ч. і спортивних. Припинила діяльність і Підкарпатська футбольна жупа та Суддівська колегія. Проте вже весною1940 р. в Хусті було створено Закарпатське відділення (філіал) угорського футбольного союзу, яке провело велику роботу для збереження старих та утворення нових національних футбольних команд. З метою виховання нових суддівських кадрів 1940 р. у Виноградові та Хусті було проведено семінари, які закінчувалися екзаменами. Було підготовлено 20 спеціалістів, які згодом проводили матчі не тільки в області, але й по всій Угорщині. У 1938-1942 рр. у Закарпатті створено два спортивних центри: західний в Ужгороді та східний в Хусті. До 1943 р. вони діяли незалежно один від одного і тільки в 1943-1944 рр. футбольним центром Закарпаття знову став Ужгород. Угорськими властями велась і "робота" по ліквідації ще існуючих українських клубів СК "Русь" (Ужгород), СК "Русь" (Хуст) та "Бескид" (Севлюш) та всілякими способами перешкоджали утворенню нових спортивних гуртків і товариств. Незважаючи на це, СК "Русь" (Ужгород) все ж таки спромоглася зіграти провідну роль у другій лізі угорського чемпіонату і стали символом невиголошуваної публічної ідеї "Русь" була, "русь" є, "Русь" буде!"
Історія закарпатського радянського футболу бере свій початок з 1945 р., від часу проведення першого чемпіонату Закарпатської України. Проте все по порядку. 31 травня 1945 р. у краї почав діяти Комітет фізичної культури і спорту, який очолив В.Федак. 23 серпня та 6 вересня 1945 р. у Києві повинна була відбутися перша повоєнна Спартакіада, на якій згідно запрошення мали виступати 38 легкоатлетів, 25 плавців, 30 футболістів (дві збірні команди), 15 баскетболістів (одна чоловіча та одна жіноча команди), 8 гімнастів (4 юнаків та 4 дівчат) та фехтувальники. Після проведення відбіркових змагань, у яких брали участь кращі тоді футбольні команди краю - СК "Русь" (Ужгород), УРСО (УМТЕ, Ужгород), "Динамо" (Мукачево), "Спартак" (Мукачево), СК "Партизан" (Севлюш-Виноградово), СК "Русь" (Хуст), СК "Солотвинські копальні" та СК "Хімзавод" (Перечин), путівки у фінал завоювали дві ужгородські команди СК "Русь" та УРТТ (УМТЕ), а також "Динамо" (Мукачево) та СК "Верховина" (Берегово). Часу на проведення фінальних ігор першості Закарпатської України не вистачало і тому було вирішено закінчити їх після повернення з київської Спартакіади. У самому розпалі підготовчих змагань в Ужгороді було створено територіальну футбольну секцію та суддівську колегію. Головами обрано Івана Бачинського (футбольна секція) та Александра Модораса (суддівська колегія). Підготовча гра, яка мала вирішити остаточно, хто буде репрезентувати закарпатський футбол на Спартакіаді в Києві, відбулася 10 червня 1945 р. в Берегові. Тут були сформовані дві футбольні команди під умовними назвами "Східна XI" (східна від Берегова - Виноградово, Королево, Хуст, Солотвино) та "Західна XI" (на захід - Мукачево, Ужгород, Перечин, Свалява). Змагання закінчилися перемогою 2:1 на користь ужгородсько-мукачівської збірної.
До наших днів зберігся список гравців, котрі презентували футбольне Закарпаття: М.Кречко, В.Поп, І.Богдан, Й.Богдан, М.Мигалина, Д.Товт, В.Юхвід, Г.Лавер (СК "Русь", Ужгород), М.Урам, М.Мишко, Ю.Грабчак, В.Гайлик, Ю.Фіалко ("Динамо" та "Спартак", Мукачево), ЮТренич (СК "Верховина", Берегово), Й.Біловарі (СК "Партизан", Севлюш), О.Мейсарош (СК "Солотвинські копальні") та ін. Сюди з невідомих причин не був включений Г.Калочаї з Берегова. А першими тренерами команди були П.Крайняниця, Й.Криж та Г.Мозер. Ось результати проведених ігор згідно порядковості зустрічей:
збірна Закарпаття - збірна Ізмаїла - 8:1
збірна Закарпаття - збірна Львівської області - 1:1
збірна Закарпаття - збірна Волинської області - 19:0
збірна Закарпаття - збірна Станіславської (нині Івано-Франківської) області - 8:3
збірна Закарпаття - збірна Дрогобицької області - 9:0
збірна Закарпаття - збірна Тернопільської області - 10:0
збірна Закарпаття - збірна Чернівецької області - 3:0.
Загальний рахунок для закарпатців після проведених семи змагань був таким - 58:5, а середній результат забитих і пропущених м'ячів - 11:6.
Друга наша збірна, яка класифікувалася і змагалася з т.зв. сільськими футбольними командами виступила так:
збірна Закарпаття - збірна Ізмаїла - 11:0
збірна Закарпаття - збірна Львівської області - 9:0
збірна Закарпаття - збірна Станіславської області - 2:5.
У загальному підсумкі обох збірних команд Закарпаття на першій післявоєнній республіканській Спартакіаді по 3-й групі нашими футболістами було забито 79 голів та пропущено 9. Наш край гідно постав перед шанувальниками футболу України в особі спортивної дегелації, яка була нагороджена Червоним прапором Республіканського комітету фізкультури та спорту при Раднаркомі УРСР.
У жовтні 1945 р. на першу річницю визволення Закарпаття в Ужгород була запрошена одна з кращих команд "Стахановець" (Сталіно, Донецьк), яка мала провести три товаристські зустрічі в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. Перший футбольний матч між командами "Стахановець" та "Спартак" було проведено в Ужгороді 28 жовтня. Незважаючи на те, що донеччани перемогли ужгородців з рахунком 3:0, це був дебют першої нової команди у Закарпатті уже радянської доби. Після вдалося виступу команди у Києві почалося становлення закарпатського футболу як такого.
Уже в січні 1946 р. була утворена команда "Спартак" (Ужгород). У цьому ж році команда включилася у розіграш першості республіки по футболу, де приймали участь 36 команд, розділених на чотири зони - центральну, південну, східну та західну. Послідовно перегравши двічі всі команди західної зони (одна нічия з львів'янами 2:2), ужгородці вийшли у фінал. У фінальному турнірі, котрий відбувся у Києві у кінці липня, "Спартак" вперше завоював звання чемпіона республіки.
У серпні - вересні 1946 р. відбувся турнір за право участі в першості СРСР серед команд майстрів. Ужгородці завоювали право виступати у другій всесоюзній лізі майстрів, приймають участь у розіграші Кубка СРСР (виграли від "Динамо" (Ленінград) та отримали поразку від московських одноклубників. До речі, це була єдина поразка "Спартака" в іграх сезону 1946 р.). 1946 р. - рік першої зустрічі ужгородців з флагманом українського футболу київським "Динамо", яка завершилась перемогою спартаківців 1:0.
За команду тоді виступали: О.Бокотей (воротар), М.Кречко (воротар), Й.Біловарі (захисник), Г.Лавер (захисник), В.Радик (захисник), М.Михалина (півзахисник), Д.Калинич (півзахисник), Р.Бунчек (півзахисник), Ю.Фіалко (півзахисник), Г.Раковці (нападник), І.Фабіан (нападник), А.Задор (нападник), К.Олаг (нападник), Д.Товт (нападник, капітан), Р.Айхерт (нападник), М.Гайлик (нападник), В.Юхвид (нападник), Н.Геді (нападник), Т.Тесар (нападник). Тренував команду Берталон Вейг.
Футбол за досить короткий період набув значної популярності. За один тільки рік (червень 1945 - червень 1946 рр.) кількість футболістів збільшилася з 750 до 3315 чол. У 1946 р. в області було зареєстровано більше півсотні команд, створена секція футбольних суддів. У 1947 р. вже знаходимо відомості про команди "Спартак", "Динамо", "Червона зірка" (всі з Ужгорода), "Більшовик" (були з такою назвою команди в Берегові, Солотвині, Хусті, Іршаві та дві у Мукачеві (пивзаводу та тютюнової фабрики), "Червона зірка" (Перечин). Зрозуміло, що всі вони виникали не з нуля, а мали спортсменів з клубів, які виступали ще в угорських чи словацьких чемпіонатах.
У сезонах 1947-1949 рр. "Спартак" гідно виступав у першості СРСР. У ці роки тут дебютували різні відомі футболісти. Саме це покоління гравців, як вважають фахівці, й поклало початок т.зв. "закарпатській футбольній школі". До успіхів ужгородського "Спартака" долучився ще й мукачівський "Більшовик", який став чемпіони республіки 1947 р., учасником першості СРСР у другій групі команди майстрів у 1948-1949 рр.
Після реорганізації чемпіонату СРСР (від Української РСР у другій групі могла виступати тільки одна команда) і "Спартак", і "Більшовик" знову прийняли участь в першості Української РСР. Спартаківці виграли зональний турнір 1950 р., і у фінальних іграх, котрі проходили у Києві, знову стали чемпіонами України ("Трудові резерви" (Ворошиловград) - 4:0, "Металург"(Запоріжжя) - 2:1, ОДО (Київ) - 0:0).
У цьому ж році ужгородці завоювали Кубок УРСР, перемігши "Більшовик" (Мукачево) - 2:0, "Локомотив" (Харків) - 5:0, "Динамо" (Чернівці) - 2:0, "Динамо" (Миколаїв) - 2:1, "Металург" (Запоріжжя) - 4:2 (у фіналі).
Також "Спартак" завоював право виступати серед команд майстрів, обігравши у перехідних іграх "Харчовик" (Одеса), команду в класі "Б".
Золотий дубль "Спартак" завоював у такому складі: А.Товт, Н.Панн (голкіпери), Й.Біловарі, Й.Егерварі, капітан В.Рвачко (захисники), Л.Надь, Д.Калинич, В.Гажо (півзихисники), С.Сабо, А.Ціцей, К.Олаг, Ю.Грубач, Ф.Касоні, М.Гайлик, Е.Кеслер (нападники). Тренером команди був В.Радик.
У розиграші першості СРСР 1951 р. по класу "Б" приймало участь 18 команд. Однак його спартаківці почали невдало: програли перші чотири матчі підряд. Грали слабо, багато помилок було допущено в тактиці та техніці гри. У результаті ужгородці зайняли 9-е місце. Після цього зіграли перехідний матч з командою ОДО (Київ). За сумою двох ігор (0:0 і 2:3) "Спартак" програв і вибув із цієї першості.
У 1952 р. все доводилось розпочинати спочатку. У команді залишилось тільки кілька гравців зі старого складу - Й.Егерварі, Д.Калинич, Е.Кеслер, В.Рвачко і К.Олаг; перейшли у команду майстрів класу "А" - "Динамо" (Мінськ) - І.Мозер, Ф.Ванзел і Ю.Лавер. До команди повернувся Д.Товт з київського "Динамо" та ще склад ужгородців поповнили молодими гравцями з клубних команд. Тренером команди став В.Радик. Свою майстерність спартаківці покращували за кожним матчем. І зайняли в кінцевому результаті друге місце та вибороли право брати участь у фінальних іграх, що проходили в Києві. Там вони зайняли 4-е місце серед восьми учасників.
1953 р. приніс команді ще більш вагомі успіхи. Спартаківці вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які від тепер проводились в Ужгороді (стали чемпіоном і володарем Кубка області). У перший же день змагань ужгородці розгромили харківське "Торпедо" - 6:1, з рахунком 2:0 перемогли "Динамо" (Проскурів), 6:1 - херсонських одноклубників і 4:0 - команду "Металург" (Жданів). Чемпіонами УРСР по футболу в 1953 р. стали: Д.Товт, Ю.Гегедши, С.Баран, Ю.Лавер, Ф.Ванзел, Й.Егерварі, Т.Лийко, Л.Віханський, А.Сабо, А.Фенцик, Б.Калинів, З.Дьєрфі, Д.Калинич, Й.Бондар, В.Соломонка, В.Рвачко, Й.Тулейбич, В.Гажо, К.Олаг. Тренери - Б.Вейг і В.Радик.
Особливо потрібно відмітити у складі "Спартака" двох футболістів - К.Олага та Д.Калинина, які в 1953 р. стали триразовим чемпіонами Української РСР і не зважаючи на цікаві пропозиції до кінця залишилися відданими рідному клубу.
У 1954 р. постановою Головного управління у справах фізкультури і спорту "Спартак" (Ужгород) був включений у клас "Б" як чемпіон "України". З цього моменту до 1971 р. (реорганізації першості СРСР по футболу) ужгородці незмінно виступали серед команд майстрів. За роки існування закарпатського футболу у краї підросло й змужніло чимало талановитої молоді і "плинність кадрів" в "Спартаку" була чимала. З 1954 р. команда виступала по-різному: були чемпіонати, коли команда Ужгорода проводила їх вдало, інколи не зовсім, але повагу з боку суперників вона викликала завжди.
У 1961 р. основну команду краю було перейменовано у "Верховину", але значних успіхів в ужгородської команди все-одно не побільшало. Хоча звичайно були спалахи майстерності у 1964 р. (3-є місце з 16 команд) та 1970 р. (3-є з 13 команд). Чогось більшого команді не вдалося зробити.
Після реорганізації розиграшу першості у 1971 р. змінила назву й закарпатська команда. Тепер вона називається "Говерла" і виступає у другій лізі української зони. Перший рік провели не зовсім вдало (20 місце серед 26-ти команд), а от в 1972 р. ужгородська команда вже була другою серед 24-х команд. Срібними призерами першості СРСР серед українських команд тоді стали: Василь Мелеш, Іван Ковач, Василь Медвідь, Микола Русин, Степан Гаджа, Віктор Грушко, Володимир Пінковський, Юрій Чирков, Микола Типчак, Степан Войтко, Степан Варга, Іван Качур, Йосиф Бордаш, Томаш Пфайфер, Олександр Поллак, Микола Іванчо, Микола Тимчак, Іван Вернер, Микола Митровський, Віктор Дубіно, Микола Шевченко, Микола Русин. Головний тренер Дезидерій Товт, тренер Іван Пажо, начальник команди Олександр Малець, адміністратор Іван Мущінка. Це було останнє найвище досягнення команди у чемпіонатах СРСР. Уже у наступному році команда добилася лише четвертого місця у другій лізі, у 1974 р. - п'яте, 1977 р. - шосте. У 1982 р. команду було знову перейменовано на цей раз у "Закарпаття", але сама гра від цього не покращилося. У 1984 і 1985 рр. найвищим досягненням "Закарпаття" було відповідно четверте і п'яте місця у другій лізі 6 зони. Покращити результат ужгородського "Спартака" так і не змогли.